|
||
|
|
Папа |
Понтифікат Івана Павла II Понтифікат Івана Павла II один із найдовших в історії Церкви і визначний із різних міркувань: теперешній Святіший Отець написав чимало праць, дуже багато подорожував, багато страждав і також дуже багато прагнув зробити. Церква наприкінці XX - початку XXI століть потребує визначного провідника. Багато хто стверджує, що саме такого лідера вона має.
Церква в 70-их роках Коли у 1978 році Кароля Войтилу обрали Папою, Церква перебувала у дуже важкому стані. У XX столітті відбулися величезні зміни на суспільному, політичному, економічному і технологічному рівнях. Усі ці зміни зачепили і Церкву. Папа Іван XXIII, скликаючи II Ватиканський Собор, сподівався вдихнути в Церкву aggiornamento (осучаснення). Проте антихристиянські сили, які зачаїлися в лоні Церкви, використали те, що вони називали "духом" II Ватиканського Собору, для виправдання своїх власних ідей. Така тенденція проявилася ще до роботи Собору. На початку 60-их з'явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж 70-их, а саме: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм і споживацтво, сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникнення комунізму в політичні і суспільні структури та утвердження секуляризму як панівної ідеології розвиненого світу. Іван Павло II, будучи Архиєпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов II Ватиканського Собору. Праці та подорожі Івана Павла II Понтифікат Івана Павла II позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є Церква. Завдяки цьому Церква початку третього тисячоліття перебуває на шляху одужання після кризи, що позначила період після Собору, а вчення Собору належно впроваджується в життя. Іван Павло II та його курія написали стільки праць, які за кількістю і якістю прирівнюються із працями таких великих богословів, як Святий Тома Аквінський. Потрібно ще чимало часу, щоби їх до кінця осмислити. Якщо б Кароль Войтила не мав пасторальних єпископських обов'язків і продовжив наукову діяльність, то, без сумніву, він став би одним із найвизначніших науковців свого часу. Сьогоднішнє і майбутнє покоління повинні бути вдячні Богові, Провидінням якого всі ці здібності втілені у Папі і служать Церкві. Падіння Радянської імперії Обрання Папою людини з комуністичної держави сприяло прискоренню процесів розпаду Радянської імперії, визволення країн східної Європи і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території. Уже після трьох місяців обрання Іван Павло II приймав у себе з візитом міністра закордонних справ Радянського Союзу А.Громико. Ця зустріч започаткувала низку контактів, які врешті допровадили до зустрічі з Генеральним секретарем Радянського Союзу Михайлом Горбачовим, що відбулася у Ватикані 1 грудня 1989 року. Першим наслідком тієї зустрічі стало звільнення Польщі, а далі вона спричинила падіння усієї радянської системи. Екуменічні відносини Папа зі сходу був особливо добре підготований вести діалог із нез'єдиненими братами з Православних Церков. Дипломатичні контакти, постійні звертання в посланнях, Апостольські листи і дружні жести сприяли новій довірі та тісним контактам, яких не знали вже століттями. Константинопольський Патріарх Димитрій відвідав Рим у грудні 1987 року, а наступного року делегація з Апостольської столиці поїхала до Москви, щоби взяти участь у святкуванні Тисячолітньої річниці Хрещення Київської Руси. У травні 1995 року опубліковано Апостольський лист про Східні Церкви Світло Сходу, а в кінці того ж місяця вийшла енцикліка Щоб усі були одно. Наступного червні Рим відвідав наступник Димитрія, Константинопольський Патріарх Варфоломей I, тоді ж підписано спільну заяву. Через півтора року Католікос Вірменії Карекін також прибув до Риму для підписання спільної заяви. У результаті цих зустрічей з'ясувалося, що не існує доктрини, яка б розділяла Схід і Захід. (Див. Папи про про схід .) Іван Павло II доклав чимало зусиль, щоби покращити відносини із Протестантськими Церквами, незважаючи на неможливість повної Євхаристійної єдности. Делегації Лютеран, включаючи єпископів зі Швеції, побували в Римі. У 1981 році Англіканський Архиєпископ Кентербері Роберт Рунсі відвідав Папу, а в 1989 році підписано спільну заяву. Його наступник Джордж Кері обрав той же шлях, завдяки чому було підписано наступну спільну заяву. У квітні 1986 року налагоджено зв'язки з нехристиянськими релігіями. Коли Папа Іван Павло II відвідав єврейську громаду в Римі, він став першим Папою модерного часу, який молився в синагозі. Незважаючи на вік і стан здоров'я, Святіший Отець продовжує служити Христові й Церкві. Уже відтепер його починають називати Іван Павло Великий. Детальніше про понтифікат Папи можна дізнатися:
|
|
© Web design and programming - TRC Web Team, 2001 Support - Oleh Kuzo, 2001-2006, 2011 |
© Українська Греко-Католицька Церква, 2001 Дослідження: Львівська Богословська Академія Усі права застережені. |