/ Церква в Україні / Візантійський обряд:
ВІЗИТ ПАПИ В УКРАЇНУ    
23-27 червня, 2001 р.    
Церква в Україні

Християнство в Україні у XXI столітті
Православні Церкви в Україні
Католицькі Церкви в Україні
Підпілля Української Греко-Католицької Церкви
Нарис з історії Християнства в Україні
Українські сподвижники віри
Провідники Української Греко-Католицької Церкви в XX столітті
Беатифікація слуг Божих (РКЦ), 26 червня 2001 року. Короткі біогорафії
Беатифікація слуг Божих (ГКЦ), 27 червня 2001 року. Короткі біогорафії
Список Єпископів Української Греко-Католицької Церкви
Структура УГКЦ
Благодійні заклади УГКЦ
Монаші чини та згромадження УГКЦ
Освітні заклади Католицьких Церков в Україні
Релігійні видавництва УГКЦ
Візантійський обряд
Санктуарії УГКЦ
Церква Мучеників


Візантійський обряд, візантійська Божественна Літургія

Найновішу інформацію знайдете на офіційному інтернет сайті Української Греко-Католицької Церкви за адресою http://www.ugcc.org.ua/ukr/.

Українська Греко-Католицька Церква - це Церква, яка виводить свій початок від хрещення Київської Русі у 988 р. Приймаючи дар хрещення від Візантії, Київська Церква успадкувала від неї і сам обряд.

Обряд у сучасному розумінні, за Кодексом Канонів Східних Церков (кан. 28), - це "літургічний, богословський, духовний і дисциплінарний спадок, різний щодо культури та історичних обставин народів, який виявляється у способі практикування віри" властивому для кожної Церкви. Гроно Східних Католицьких Церков, серед яких УГКЦ є найбільшою, складають Церкви, обряди яких виводяться, крім візантійської, з наступних традицій: олександрійської, антіохійської, вірменської і халдейської. Оскільки народи, які приймали хрещення з Візантії, адаптували візантійський обряд до своїх конкретних обставин, надаючи йому неповторного характеру, тому йдеться про обряд візантійсько-український і інші.

Подібно до інших християнських літургічних сімей, візантійський обряд охоплює Божественну Літургію (Євхаристію), Таїнства хрещення, миропомазання, подружжя, єлеопомазання, покаяння і священства; церковне Правило - утреню, вечірню і інші часи; літургічний рік із циклами рухомих і нерухомих свят та різні благословення і посвячення.

Колискою візантійського обряду є Константинопіль. Тут протягом століть відбувся синтез, для якого вихідною точкою в ІV ст. був обряд Антіохії. Наприкінці IV ст. обряд Константинополя починає набувати стаційного характеру, що матиме визначальний вплив на форму Божественної Літургії. Його суть полягає в тому, що місцем, де звершується літургічне дійство, є місто: його вулиці, площі і конкретний храм, до якого у процесії прямує вся церковна спільнота, щоби в ньому служити Євхаристію. Ці численні стаційні моління залишили глибокий слід на Божественній Літургії та інших службах візантійської традиції.

Божественна Літургія св. Івана Золотоустого, як і всі християнські Євхаристії, складається із двох основних частин - Літургії Слова і Літургії Жертви. Перед Літургією Слова священик служить Проскомидію - приготовляє дари хліба і вина. Це відбувається на бічному престолі, без участі вірних. Архиєрейську Службу Божу відкриває благословення чотирьох сторін світу трисвічником на честь Святої Тройці і двосвічником на честь двох природ Ісуса Христа. Далі починається Велика (або Мирна) єктенія, після якої співаються антифони, тобто псалми з приспівами. На початку третього антифону (у скороченій Службі Божій це хронологічно другий антифон) відбувається тзв. Малий Вхід - священики, попереджені дияконом, котрий несе Євангеліє, виходять зі святилища і стають перед Царськими дверми - головними дверми іконостасу. Ця процесія є ритуальним залишком колись - у часах стаційних константинопільських молінь - реального входу до храму. Процесія, відспівавши антифони, приходила перед двері храму, і єпископ проказував молитву входу. Відтак всі входили до середини, єпископ займав місце в апсиді, благословляв вірних - і починалося читання Святого Письма. Так, в одній зі своїх проповідей кінця IV ст. описує початок Божественної Літургії св. Іван Золотоустий, який, перейшовши до Константинополя з Антіохії, приніс зі собою древню Анафору Апостолів, знану сьогодні під його іменем. Цей збережений в українському обряді давній вступ до читання Святого Письма попереджає ще, після входу до святилища, спів тропарів - гімнів, присвячених згадуваній події або святим, - і "Святий Боже".

Читання Святого Письма у візантійській Євхаристії тепер охоплює тільки Новий Завіт. Між Апостолом, тобто Посланнями або Діяннями св. Апостолів, співається Алилуя. Євангеліє, проповідь і Сугуба єктенія - форма літанійної молитви в різних наміреннях, завершують Літургію Слова.

Літургію Жертви розпочинає урочисте перенесення дарів хліба і вина, тзв. Великий Вхід. У Константинополі це також був колись реальний вхід до храму процесії з дарами, приготованими для Служби Божої в окремому приміщенні - будинку, який знаходився побіч храму і слугував за сьогоднішню захристію. Перенесення дарів супроводить спів Херувимської пісні - гімну, в якому виражається характерна для візантійської традиції типологічна інтерпретація земної Літургії як "співслужіння" з ангелами Літургії небесної. Зміст гімну стосується частин Божественної Літургії - Анафори і Причастя - такий є сенс слів про "прийняття Царя всіх".

Після покладення дарів на престолі і короткої єктенії відбувається поцілунок миру, сьогодні обмежений тільки до духовенства, і співається Нікейсько-Царгородський Символ віри. Введення Символу віри (як і деяких інших елементів, напр. гімну "Єдинородний Сину" в Літургії Слова) до Божественної Літургії мало апологетичний характер - йшлося про реакцію на різні єресі, які загрожували чистоті віри. Заклик диякона до пильності і благословення, почерпнутий із послання до Коринтян, починають Анафору. В її структурі є всі елементи, які містять інші євхаристійні молитви. Епіклезу, тобто молитву про зіслання Святого Духа на зібраних вірних і для перетворення дарів хліба і вина у Тіло і Кров Христові, служитель проказує після слів установлення Євхаристії. В анафорі хіба найдошкульніше відчувається негативний, з ідеальної точки зору, результат еволюції візантійської Божественної Літургії: те, що більшість молитов священик проказує тайно тоді, коли вірні співають літургічні гімни. Отож тільки частина молитовного багатства Церкви доходить до мирян.

Святе причастя попереджають дві єктенії і молитва Отче наш. Усі учасники Євхаристії у візантійській традиції причащаються під двома видами - Тілом і Кров'ю. Вступом до причастя є суґестивна молитва, в якій подано слова про літургічне "сьогодні": проситься Христа, щоби прийняв причасника як учасника Його Тайної вечері.

Після обряду причастя служитель благословить вірних чашею і співає Благодарну єктенію. Заамвонну молитву попереджає заклик "У мирі вийдім". У минулому ці слова стосувалися реального виходу - зі святилища за амвон, розташований колись посередині храму.

Після промовляння заамвонної молитви духовенство йшло процесією до згаданої вище тодішньої захристії. Таким чином Божественна Літургія закінчувалася там, де і починалася (приготуванням дарів). У сучасній практиці вона закінчується так, як і інші візантійські служби - благословенням і відпустом, в якому завжди лунають слова про нашого істинного Бога - Христа Чоловіколюбця.

 Версія для друку

© Web design and programming - TRC Web Team, 2001
Support - Oleh Kuzo, 2001-2006, 2011
© Українська Греко-Католицька Церква, 2001
Дослідження: Львівська Богословська Академія
Усі права застережені.