Санктуарії УГКЦ

Мозаїка Пресвятої Богородиці в Софії Київській

Ікона належить до іконографічного типу Оранта, що означає "Молільниця", через молитовну поставу Богородиці - вона простягнула до неба руки. Цей образ Софіївської Оранти називається теж "Нерушимою стіною" (довкола зображення розміщено текст зі Святого Письма: "Господь посеред тебе і ти не порушишся"). Вистоявши 10 століть (храм збудовано в сер. XI ст.), Оранта стала символом стійкості українського народу та Божої опіки над ним. У XII столітті монголи пограбували церкву Св. Софії. А в 30-х роках комуністи мали намір знищити Софію, а на її місці побудувати парадну площу на честь перемоги більшовизму. Влітку 1941 року разом із Успенським Собором Києво-Печерської Лаври мала злетіти у повітря також і "Нерушима стіна". Але жоден із цих планів не здійснили.

Києво-Печерська Лавра

На берегах Дніпра поблизу Києва постала перша організована монаша спільнота. Звідси монашество поширилося по всій Руси. Початок Києво-Печерської Лаври поклав Преподобний Антоній бл. 1051 р. Першим ігуменом монастиря став Преподобний Теодозій. У ХІІ ст. почалося заснування величного комплексу церковних будівель і монастирських приміщень. У 1598 р. Печерський монастир отримав статус Лаври (об'єднання кількох монастирів) та право ставропігії (безпосереднє підпорядкування Патріарху Константинополя). Незалежний від світської влади монастир став найбільшим духовним і культурним центром Київської Руси. Тут діяли друкарня, шпиталь для убогих і калік, осередки мозаїчної та ювелірної справи, училище.

Лавра - визначне місце паломництва в Україні. Головні святині Лаври - нетлінні мощі Божих угодників - притягають до себе щороку десятки тисяч прочан. Відомі численні випадки чудесних оздоровлень. Вже у XVII ст. Митрополит Петро Могила започаткував систематичний опис випадків зцілення, які сталися за посередництвом лаврських святих. Знаменитий Києво-Печерський Патерик передає відомості про духовний світ перших подвижників Київської Церкви.

Сьогодні ансамбль складається з відбудованого у 2000 р. Успенського собору, Великої лаврської дзвіниці, Троїцької надбрамної церкви, Ближніх і Дальніх печер та понад 80 інших пам'яток.

Святині Почаївської Лаври

Початки монашого життя на Почаївській горі пов'язують із побожним чоловіком на ім'я Туркул. На Почаївській горі йому багато разів являлася уві сні Божа Мати. Згодом приєднався монах із Афону о. Мефодій. 1219 року вони обоє почали будувати монастир на Почаївській горі. Близько 1240 року до монастиря прийшли кілька монахів із Київських гір, яким вдалося уціліти після татаро-монгольських набігів. Імовірно, що назва монастиря походить від назви річки Почайна, неподалік якої розташовувався їхній монастир у Києві. Упродовж століть юрисдикція монастиря змінювалася. У період із 1721 до 1831 рр. монастир належав ченцям ЧСВВ. Зведені у цей період будівлі у стилі західно-українського рококо, зокрема Успенський Собор, і нині домінують у архітектурному комплексі Почаївської Лаври. На сьогодні Почаївська Лавра належить УПЦ Московського Патріархату. Хоча на теренах монастиря провадиться активна антикатолицька пропаганда, для українців католиків Почаїв залишається одним із найбільш шанованих місць паломництва.

Стопа Божої Матері

За народними переказами, на Почаївській горі у 1240 році явилася Матір Божа. На скалі залишився відбиток стопи Богородиці. Джерело, що почало бити з-під цього каменя, і до тепер зцілює багатьох людей від різних недуг. Незадовго після цієї події на скелі збудовано храм Успення Пресвятої Богородиці. Упродовж століть храм кілька разів перебудовувався.

Почаївська ікона Пресвятої Богородиці

У середині XVI ст. на Волині перебував грецький митрополит. Поміщиця Гойська прийняла високого гостя. За таку учту Митрополит подарував їй ікону Богоматері. Згодом у родині Гойських зауважили, що ікона випромінює особливе світло. Сімейну святиню передали до Почаївського монастиря. Відтоді вона є джерелом багатьох ласк та оздоровлень для паломників. 23 квітня 1773 р. Папа Климентій IV видав булу про коронацію ікони. Всі урочистості коронації відбулися коштом визначного українського мецената Миколи Потоцького.

Зарваницька ікона Богородиці

Історія ікони сягає XIII ст. Один з народних переказів оповідає про монаха, що рятувався втечею зі спустошеного татарами Києва. Довго йшов на захід, поки не впав знесилений у лісі і заснув міцним сном. Уві сні йому явилася Богородиця. Чернець упав перед Нею на коліна, а Божа Мати, усміхаючись, подала йому свій омофор і піднесла його. Прокинувшись, побачив навколо чарівну природу, а неподалік - дивне мерехтіння. Підійшов ближче - над джерелом стояла ікона Божої Матері з малим Ісусом на руках. Пригадавши собі сон, монах уклякнув перед іконою і помолився. На цьому місці він і залишився жити. Біля джерела збудував капличку і в ній помістив образ. Невдовзі тут з'явився монастир і поселення, яке чернець назвав Зарваницею (на згадку, що Божа Мати своєю появою "зарвала" йому сон).

У часи турецьких набігів на Європу (1683- 1704 рр.) село, церква й монастир були спалені. Та люди верталися до рідних місць, відбудовували їх. Було зведено нову церкву й монастир, відродилося село. Та невдовзі і нова церква згоріла. Монастир же проіснував до 1916 р. і також був знищений пожежею. У 1754 р. у Зарваниці було збудовано муровану церкву, до якої перенесено чудотворний образ. Біля джерела збудували каплицю. 1867 року відбулася урочиста коронація Чудотворної ікони Матері Божої Зарваницької. Завдяки кардиналу Іванові Сімеоні папа Пій IX надав цьому образу відпустового значення. Відтоді у Зарваниці (теперішня Тернопільщина) відбувалися велелюдні прощі, що розпочиналися на св. Юрія (6 травня) і закінчувалися на свято Покрови Пречистої Діви Марії (14 жовтня). Упродовж сторіч у Зарваниці діялися чуда і виздоровлювали каліки, сліпі, хворі. Прочани просили ласк Божої Матері перед чудотворним образом, пили воду з цілющого джерела і обмивалися нею.

Славилася Зарваниця й іншою чудотворною іконою - образом Розіп'ятого Спасителя. Її, за народним переказом, виорав у полі один із місцевих жителів.

Завдяки щедрій допомозі митрополита Андрея Шептицького (він подарував 90 гектарів землі і частину лісу) постав у Зарваниці 1922 р. студитський монастир св. Івана Христителя. Більшовицький режим заборонив відпусти до Зарваниці. Церкву було перетворено на склад, каплицю висаджено в повітря, монастир знищено. Ікона Божої Матері, захована вірними від знищення безбожниками, уціліла. У 1989 р. її було знову перенесено до уже відреставрованої церкви.

У 1995 році Зарваниця визначена місцем всенародної прощі вірних Української Греко-Католицької Церкви. Влітку 2000 року відбулася друга всеукраїнська проща з нагоди Ювілею. Впродовж кількох днів в Зарваниці побувало близько мільйона паломників з усієї України та з-за кордону.

Теребовлянська ікона Матері Божої

Сьогодні знаходиться у Львові в Соборі святого Юра.
Згідно з народним переказом, у 1673 році турки тримали в облозі впродовж чотирнадцяти днів замок містечка Теребовля на Тернопільщині. У місті починався голод. Надії на власні сили у жителів замку ставало щораз менше. Тоді одна жінка клякнула перед образом Божої Матері, який уже прославився в народі своєю чудотворністю, і безупину молилася. До молитви приєднались інші і через деякий час майже всі жителі разом просили заступництва Пречистої Діви Марії. Історії відомо, що турки замку тоді так і не захопили. Народ зарахував цю перемогу до заслуг Пречистої Діви Марії і того образу, що знаходився у монастирській церкві. Відтоді Теребовля стала відпустовим місцем. До Львова у Собор Св. Юра ікону переніс єпископ Йосиф Шумлянський. Отож просити заступництва Теребовлянської Матері Божої паломники йдуть на Святоюрську гору. Особливе велелюддя прощі відбувається на свято Покрови Пречистої Діви Марії.

Ікона Пресвятої Богородиці Унівського монастиря

Із давніх-давен с.Унів на Львівщині є місцем, де особливо відчувається вплив Божої благодаті. У празник Успення Пресвятої Богородиці до святині прибувають тисячі прочан, аби поклонитися чудотворній іконі Пресвятої Богородиці та омитися водою з цілющого джерела. Починаючи з 1994 р., кожного травня до Унева йде дводенна молодіжна проща, організована студентською "Обновою", Мальтійською службою допомоги і монастирем студитів.

Унівський монастир. Народна легенда розповідає історію чудесного зцілення князя Лагодовського біля джерела. На знак вдячності князь заклав на чудотворному місці церкву і монастир. У першій половині XVI ст. Унівська обитель набула статусу архимандрії. Від початку монастир славився своїм шкільництвом, а згодом і книгодрукуванням. Саме тут провадили своє чернече життя Йов Княгиницький, архимандрити Варлаам та Атанасій Шептицькі. На початку XIX ст. в монастирі оселяється Глава Греко-Католицької Церкви митрополит Михайло Левицький. Його тлінні останки спочивають у монастирському храмі Успення Пресвятої Богородиці. У 1919 р. із благословення Слуги Божого Митрополита Андрея (лінк)сюди прибули монахи студити(лінк), покликані відродити традиції древньоруського чернецтва часів преподобних Антонія і Теодосія Печерських. Першим архимандритом новозаснованої обителі став о. Климентій Шептицький. Нині Святоуспенська Унівська Лавра налічує вісім монастирів в Україні та поза її межами.

Чудотворні ікони з Крехова

На початку XVII ст. неподалік села Фійни оселився монах Йоіл зі своїм товаришем Сильвестром. Спочатку вони жили у скелі, над якою збудували церківцю Петра і Павла. У 1613 році граф Станіслав Жовківський подарував монахові Йоілу місце для зведення Церкви. Спочатку збудували маленьку дерев'яну церківцю а з часом - велику кам'яну церкву і монастир. У зв'язку із численними нападами турків та татар монастир також відігравав роль фортеці, у якій переховувалися і захищалися від нападів місцеві жителі. Монахи цього монастиря мають велику набожність до св. Миколая. На його честь збудували церкву в 1737 р. Народна пам'ять зберегла багато згадок про чудодійну силу образу св. Миколая. Неподалік монастиря на горі Побійній є печера. До неї щороку йде процесія в навечер'я празника перенесення мощів св. Миколая (22 травня).

Образ Пречистої Діви Марії знаходиться у Крехівській церкві св. Миколая вже близько 350 років. У середині XVII ст. його передала монахам родина львівських міщан Красовських. Їхня донька була сліпою від народження . За неї вони заносили благальні молитви перед образом Божої Матері. Сталося так, що донька одужала. Родина передала образ до монастиря. Відтоді його оточують великою пошаною паломники.

Матір Божа Верхратська. До Крехівського монастиря образ був переданий із села Верхрат, що недалеко Рави-Руської. Там свого часу був монастир. У 1885 р. єпископ Йосиф Шумлянський видав спеціальну грамоту, в якій сказану про чудодійність цієї ікони. Коли монастир у Верхраті було зліквідовано 1810 р., чудотворну ікону передали до Крехівського монастиря ЧСВВ.

Версія для друку