ВІЗИТ ПАПИ В УКРАЇНУ / Церква в Україні - Українські сподвижники віри

За оцінками експертів, упродовж ХХ століття в Україні зазнали насильницької смерті 17 мільйонів людей. Багато з них загинуло за свою відданість християнській вірі. Радянська влада придушувала Українську Греко-Католицьку Церкву і переслідувала вірних різних Православних Церков. Ті, хто тримався своєї віри, зазнавали жорстоких переслідувань, заслання, катувань, а дехто загинув мученицькою смертю.

Папа Іван Павло ІІ надав особливої уваги новим мученикам ХХ століття на церемонії, що відбулась у Колізеї, в Римі, 7 травня 2000 р. Папа сказав тоді, що ХХ століття

"було позначене темною тінню, ... але постали чудові світочі,... так багато чоловіків і жінок, ... котрі засвідчували свою віру, терплячи жорстокі переслідування по тюрмах, серед усіляких нестатків; не один з них навіть пролив свою кров за те, щоб залишитися вірним Христові, Церкві та Євангелію"

Громадськість сподівається, що під час свого візиту до України Папа беатифікує ряд мучеників, котрі померли за віру в Україні. На церемонії, яка відбулася в катедральному соборі св. Юра у Львові 2 березня 2001 р., були запечатані і відправлені до Риму офіційні постуляційні документи. Результати подальшого постуляційного розгляду в Римі офіційно оголосять у квітні.

- 1997 року Синод УГКЦ рекомендував вірним для почитання 18 мучеників. До списку увійшли різні єпископи і священики, які зазнали катувань, страждань і померли за віру.

- Інститут історії Церкви у Львові працює над тим, щоб записати незнану історію Української Греко-Католицької Церкви в підпіллі. Його працівники опитують тих, хто пережив переслідування, і знайомлять світ з їхніми розповідями.

Від самих початків християнства святі свідчили Христа на землях України. Ось деякі найвідоміші з них:

Календар*

10 січня -- Підляських мучеників з Пратулина. Загинули мученицькою смертю у 1874 р.
14 квітня - мучеників Віденських: Антонія, Івана і Євстафія (Євстатія). Загинули мученицькою смертю 1347 року.
27 квітня - преподобного Степана Печeрського, єпископа Володимира-Волинського. Упокоївся 1094 р.
28 квітня - святого отця Кирила, єпископа Турівського. Упокоївся наприкінці XII ст.
3 травня - преподобного отця Теодозія, ігумена монастиря Печерського й засновника спільного чернечого життя в Русі-Україні. Упокоївся 1074 року.
23 травня - преподобної Євфросинії Полоцької, ігумені монастиря святого Спаса. Упокоїлася 1173 року.
24 травня - преподобного Микити-стовпника, Переяславського чудотворця. Упокоївся ймовірно 1186 року. Нетлінні мощі знайдено на початку XV ст.
10 липня - преподобного отця Антонія Печорського. Упокоївся 1073 року.
11 липня - упокоєння блаженної Ольги, княгині Київської, у святому хрещенні названої Оленою. Упокоїлася 969 року. До святих зачислена ще до нападу татар.
15 липня - святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира, у святому хрещенні названого Василієм. Упокоївся 15 липня 1015 року.
24 липня - святих мучеників князів Бориса і Гліба, у святому хрещенні названих Романом і Давидом. Загинули 1015 року.
14 серпня - перенесення мощів преподобного Теодосія, ігумена Печерського. Це сталося у 1091 році.
28 серпня - собор преподобних отців Печерських.
20 вересня - мучеників та сповідників великого князя Михаїла і його боярина Теодора, Чернігівських чудотворців. Загинули від рук татар 1246 року.
29 жовтня - упокоєння преподобного Аврамія, архимандрита Ростовського, чудотворця. Упокоївся наприкінці XI ст.
12 листопада - священномученика Йосафата, архиєпископа Полоцького. Загинув 12 листопада 1623 року.
26 листопада - посвячення храму святого великомученика Юрія, що в Києві, перед воротами святої Софії, 1037 року.

Св. княгиня Ольга

Блаженна ОЛЬГА, княгиня Київська, названа у хрещенні - ОЛЕНА. Дружина князя Ігоря. Відзначалася вродою, світлим розумом і доброчестям. Після смерті чоловіка правила Руською землею. Коли змужнів її син Святослав, передала йому управління державою.
Була хрещена у Константинополі. Після повернення зробила дуже багато для поширення Христової віри в Київській Русі. Упокоїлась у 969 р. Її мощі знайдено нетлінними і покладено у Десятинній церкві. Це був перший випадок відкриття мощів у Русі-Україні. На початку XVIII ст. мощі св. Ольги безповоротно зникли.

Св. князь Володимир

Рівноапостольний князь Київської Руси-України ВОЛОДИМИР, названий у хрещенні ВАСИЛІЄМ. Онук рівноапостольної княгині Київської св. Ольги. Зійшов на трон 980 року. Будучи поганином, відзначався владолюбством, войовничістю, ідолопоклонством, розпустою. Пізнавши Церкву Христову, Володимир прийняв хрещення 988 року у місті Херсонес. Перед хрещенням князь осліп, але під час хрещення зір йому повернувся. Кн. Володимир навернув на християнську віру киян і тим почав поширювати віру Христову по всій Русі-Україні. Князь Володимир відзначився ділами християнського благочестя: зводив школи, заохочував церковні проповіді, видав закон, що регулював церковне життя, закладав лікарні, відпускав на волю рабів, викуповував боржників та полонених. Установив звичай читати за трапезою духовну літературу, який дійшов і до нашого часу, зокрема в монастирях.
За висловом митрополита Іларіона (XI ст.), св. Володимир був "одягом для нагих, кормителем голодних, прохолодою для спраглих, помічником для вдів, успокоєнням для мандрівників, покровителем для бездомних, заступником покривджених, збагаченням убогих".
Св. Володимир упокоївся 15 липня 1015 року. Його поховано у збудованій ним Десятинній церкві в Києві. У 1636 році його мощі знайдено нетлінними. У своїх піснях Церква уподібнює св. Володимира святому рівноапостольному цареві Костянтинові і називає його "коренем Православ'я", "начальником благочестя і проповідником віри", "нищителем ідолів", "преблаженним батьком і вчителем", "апостола Павла ревнителем".

Преп. Антоній Печерський

Преп. Антоній Печерський відомий як основоположник чернецтва в Україні та засновник Києво-Печерського монастиря. Народився близько 983 р. у Любечі на Чернігівщині. Вже у молодому віці жив у печері на відлюдді. Ченцем став на Афоні. Повернувшись до Києва, оселився в печері. Життя проводив у молитві, пості й праці. З часом прихильників такого способу життя ставало більше. Це зумовило появу Києво-Печерського монастиря. Бажаючи відбувати монаше життя на самоті, преп. Антоній поставив над братією першого ігумена, а сам подався жити до окремої печери. Коли кількість ченців збільшилася, він благословив збудувати на горі над печерами церкву на честь Успення Пресвятої Богородиці. Преп. Антоній був правдивим аскетом, відданим молитві та посту, добрим порадником. Він лікував хворих зіллям та творив чудеса. Упокоївся 1073 року.
Був прославлений у XII - XIII ст. Святкуємо його 10 липня та 28 вересня.

Преп. Теодозій Печерський

Преп. Теодозій, ігумен Печерський. Народився у першій пол. XI ст. неподалік Києва в родині княжого службовця. З дитинства відзначався релігійністю. Мати мріяла про його світську кар'єру. Однак хлопець перебував під впливом свого батька, людини глибоко релігійної. У віці 23 років Теодозій твердо постановив стати ченцем. Його прийняв преп. Антоній і незадовго благословив на чернечий постриг. Преп. Теодозій відзначився ревним чернечим життям. Коли мати відшукала його, він і її преконав стати черницею.
Уже будучи єромонахом, близько 1062 р. із благословення преп. Антонія був обраний ігуменом монастиря. Він мудро керував братією, залишаючись ревним у пості, праці та молитві. Із збільшенням кількості ченців постала потреба розбудови й організації монастиря. Преп. Теодозій запровадив Студитський устав і відтоді чернече життя в Печерському монастирі набуло організованої форми.
Преп. Теодозій уміло поєднав громадське служіння з особистим спасінням. Він був духівником багатьох мирян. При монастирі влаштував дім із церквою св. Стефана, до якого приймав бідних, калік та хворих, дбав про в'язнів. Так він визначив напрямок українського чернецтва: не тільки дбати про власне спасіння, але одночасно служити ближнім. У 1073 році преп. Теодозій заснував велику муровану церкву на честь Успення Божої Матері. Упокоївся 3 травня 1074 року. Його поховали в печері під старим монастирем. У 1091 році були відкриті нетлінні мощі преподобного підчас перенесення їх із печерної могили до церкви, яку він заснував. Відтоді почалося місцеве вшанування преп. Теодозія. Прославлення святого відбулося в 1108 році.
Святкуємо його 3 травня і 14 серпня.

Страстотерпці Борис та Гліб

Святі мученики БОРИС та ГЛІБ, названі у хрещенні РОМАНОМ та ДАВИДОМ. Сини рівноапостольного св. князя Володимира. З юності відзначалися особливим благочестям. Св. Борис був знаний своєю любов'ю до церковного співу. Св. Князь Володимир любив їх за їхню ніжну братню любов один до одного. Ще за життя князя Володимира св. Борис дістав у спадщину Ростовське князівство, а св. Гліб - Муромське. Вони обидва докладали багато зусиль, щоби розповсюджувати у своїх князівствах серед поган Христову віру. Св. Гліба вважають первопросвітителем Муромо-Рязанської землі, де з давніх часів бережеться пам'ять про нього як про першого проповідника християнства і покровителя землі. 1015 року, після смерті св. Володимира, князівством заволодів Святополк, прозваний Окаянним. Він убив своїх братів, боячись суперництва. Князя Бориса - 24 липня, князя Гліба - 5 вересня 1015 р. Їхні тіла таємно перевезли до Вишгорода і там поховали в церкві св. Василія. Незабаром на могилі святих князів почали творитися чуда. При відкритті їхніх гробів тіла виявилося нетлінними і до того ж сяяли особливим небесним світлом. За князя Ярослава Мудрого було встановлено свято на честь святих князів Бориса та Гліба. У 1115 році святі мощі перенесено до побудованої на честь святих князів кам'яної церкви у Вишгороді. 1240 року, під час нападу Батия на Київ, мощі святих безповоротно зникли. Пам'ять обох князів-мучеників святкується в Русі-Україні віддавна, про що свідчить ряд уцілілих до сьогодні давніх монастирських та приходських церков у різних кінцях України, Білорусі й Росії, збудованих на їхню честь.

Священномученик Йосафат

Священномученик ЙОСАФАТ (Кунцевич), архиєпископ Полоцький. Народився у Володимир-Волинську близько 1580 року. При хрещенні названий Іваном. У віці 15 літ переїхав до Вільнюса працювати купецьким челядником. Зіткнувшись із бурхливим релігійним життям, вступає у 1604 році до уніатського монастиря Святої Тройці, прибравши при цьому ім'я Йосафат. 1609 р. рукоположений на священика. Того ж року загострилася боротьба між уніатами і православними. У Вільнюсі поширювалися чутки, що провід уніатів хоче передати Святотроїцький монастир латинникам. 1611 р. стає єпископом-помічником Київської митрополії, 1617 р. - полоцьким єпископом-помічником. За час його єпископства (1618-1623 рр.) у Полоцьку настало велике релігійне піднесення. У 1620-1621 рр. патріарх Єрусалимський Теофан під тиском гетьмана Петра Сагайдачного висвячує Йова Борецького на Київського православного митрополита, а разом із ним п'ятьох інших єпископів, створюючи тим самим паралельну не з'єднану з Римом православну церковну єрархію в Україні та Білорусі. Настала боротьба "Руси з Руссю", спочатку полемічна, а потім і фізична. Особливо гострою вона була в Полоцькій архиєпархії, де на противагу Йосафата поставлено архиєпископа Мелетія Смотрицького. Між ними точилася гостра полеміка. Йосафата звинуватили в полонізації вірних. 12 листопада 1623 року у Вітебську юрба зарубала єпископа Йосафата, а тіло кинули до ріки Двіна.
Смерть св. Йосафата супроводило чудесне з'явлення над єпископською палатою. Тіло перевезено до Полоцька. Похорон його нетлінних мощів відбувся через два роки по смерті. За посередництвом св. Йосафата сталося багато чудес. 29 червня 1867 р. - проголошений святим. Із 1963 року, по приїзді до Риму із сибірської каторги митрополита Йосифа Сліпого, мощі св. Йосафата спочивають у базиліці св. Петра в Римі.
Св. Йосафата як святого вшановує вся Католицька Церква.

Підляські мученики з Пратулина

У 1815 році територія Холмської єпархії перейшла до складу Російської імперії. Понад 30 років під гаслом "За очищення візантійського обряду" там переслідували греко-католиків, які у багатьох місцевостях чинили опір владі. Влада ж часто вдавалася за допомогою до війська.
Пароха села Пратулин о. Йосифа Курмановича заарештували за те, що відмовлявся запровадити зміни до Божественної Літургії, які по суті означали перехід до Російської Церкви. 26 січня 1874 року у Пратулин до храму Пресвятої Тройці прибули царські урядовці з новим парохом і двома ротами солдатів. Парафіяни з Пратулина та навколишніх сіл зібралися перед церквою з твердим наміром не допустити до храму нового священика. Кілька днів перед тим у сусідньому селі при подібних обставинах загинуло 5 осіб. Люди, що зібралися того дня біля храму, були готові загинути за віру. Коли російські вояки вдалися до зброї, люди стали навколішки і співали. Тут же на місці загинуло 9 осіб. Ще четверо померли наступного дня від отриманих ран.
Беатифікаційний процес пратулинських мучеників розпочався у 30-х роках ХХ ст. і завершився 6 жовтня 1998 року.
10 січня пратулинських мучеників святкує вся Католицька Церква.